Кожного разу, як
ми опинялись поряд із цим місцем, стрілка годинника тікала далеко за дванадцяту.
Найчастіше, звичайно, доля заводила нас сюди під ранки, коли сонце ледь пробивалось
крізь тяжкі хмари, а усім за декілька годин потрібно було збиратися на пари. Кожна
гучна вечірка, звичайна прогулянка, побачення чи дорога з басейну обривались на
непримітній площі біля одного з найбільших клубів міста. Усі дороги вели сюди,
у маленький Рим, де на нас з привітною посмішкою чекав старий засмаглий грек або
його син. Вони зовсім не розуміли англійської, тому розмова була своєрідним
поєднанням усіх відомих нам мов і жестів. Хоча, це, мабуть, і на краще. Адже ви
знаєте, як це тяжкого говорити, коли у всі барабани в голові б’є алкоголь. А
тут ще й бажання свої перекладай. І про граматику не забувай! Там трішки
чеської, тут – української. Уявіть, наш хороший друг навчив декількох грецьких
слів. Серед них було і «калісперо». Це завжди тішило старого, за що він часом
збільшував порції неймовірно смачного фаст-фуду. Магазинчик посеред міської площі постійно приваблював
відвідувачів вигадливими запахами та неоновою вивіскою, яка сповіщала про
наявні у меню страви. Це місце стало для
нас справжньою гастрономічною мекою і зупинкою, яка сповіщала про те, що магія
сьогоднішньої ночі за декілька годин завершиться. Прийде новий день, коли всі
ніяково посміхатимуться один одному, говоритимуть про якісь дрібниці, але ніхто
не згадає сьогоднішнього вечора. Про все це божевілля нагадають хіба десятки
розмитих фотографій або болото на куртці, бо хтось дорогою в гуртожиток встигне
декілька разів впасти. Найсмішнішим залишається те, що це буде єдина людина,
яка нічого не пила.
