Carpe diem. Memento mori

Сьогодні ми відгуляли черговий день народження нашого спільного друга. Багато знайомих і просто якихось людей, чиї імена ніколи не стануть для мене важливими. За вікном холодна осіння ніч, із присмаком ранку. Зовсім скоро похмуре і синє небо стане сірими, із фіолетовими відтінками і птахами, які заблукали у пошуках тепла.  Вони сповнені такого безмежного болю, як і твоє серце, що ось-ось зупиниться від схвильованості. Він поряд. А ви знали, що чим ближче залишається часу до зими, тим вище підіймаються хмари?  Вони намагаються досягти до самого сонця, залишаючи звичайних людей мерзнути через власні проблеми, сумніви та амбіції.   

У кімнаті пахне алкоголем і пізно зготованою їжею, а ти лежиш в обіймах чоловіка, з яким  ніколи не зможеш бути разом. Ні, зовсім не через різні погляди на життя, не  через абсолютно протилежні смаки у музиці, не через відверто контрастну поведінку.
Зовсім не важливо, що ти любиш багато говорити, сміятися, привертати чиюсь увагу і видаватися дурною. Він ж, навпаки, більше поважає особистий простір,  спокій у всіх своїх проявах і тишу. Він зовсім не бажає спілкуватися і людьми на теми,  які його хвилюють насправді, лише обговорює з ними вічні і поверхневі проблеми, загальні; пише багато пісень, щоб хоч якось не розірватися від палітри усіх внутрішніх переживань. Він впевнено розстрілює тебе словами, від яких по шкірі йдуть мурахи. Але не у цьому проблема неможливості ваших стосунків.  

Хоча, головне, що зараз ти усвідомлюєш важливість цих декількох секунд/хвилин/годин,  які ніколи більше не повторяться і не знайдуть відгуку десь у безмежності спогадів. Ти повільно підтягуєш його футболку, що опинилась на тобі, донизу і простягаєш невпевнені пальці до його руки. Він заслуговує кращого і точно знайде це «краще».

У голові тисячі діалогів, які можна розпочати зовсім легко, але щось тобі все ж таки заважає, і ти не хочеш зв’язувати себе із цією особою подібними розмовами. Занадто вона неоднозначна і не до кінця відверта. Трішки брехлива,  самовпевнена,  байдужа до тебе, але в той самий час закохана, якщо хоча б частково їй вірити. А ти ніяк не можеш собі дозволити цього. Особливо, коли розмови стосуються почуттів. Тут головне вчинки.

Ти надто застряг у цьому бермудському трикутнику відповідей так/ні/я не знаю…  

Чи спить він?

Але у відповідь твою руку несамовито сильно стискають, так ніби ніколи у житті більше не зможуть так нагло і  без сумнівів її потримати. Всі прекрасно розуміють неминучість незручності зранку і жартівливих, але гострих, коментарів із боку друзів, та зараз це не так важливо.  До твоєї спини лагідно притискаються і носом поринають у волосся, запах якого схожий на суміш дорогих парфумів, якогось шампуню, тютюну і відголосків останньої  ночі, що ви провели на вулиці.  

Ще трішки і  галас знову заповнить цей простір, а поки є момент, не варто його втрачати. Бо більше ніж він, ви не отримаєте ніколи 

Wicked game

Всі люди, історії, місця і події, описані у цьому блозі можуть бути найсміливішими мріями автора або незабутньою реальністю. Вирішувати вам, що тут правда, а що вигадка. Приємного читання. 

Мовчи! Я знаю. За всіма словами -

Холодний смерк, спустошені сади...

Це наша пристрасть стала поміж нами,

Нас розлучаючи назавсігди!

О, друже мій! Останні трачу сили,

В країні тій уявній живучи,

Де образ твій, утрачений і милий,

Де голос твій... Мовчи !Мовчи! Мовчи!

Шалій, шалій, від розпачу сп'янілий!

Що розпач той? Річ марна і пуста!

...Як пізно ми серця свої спинили!

...Як роз'єднали рано ми вуста!

(с)

Ми ледве знайшли місце у якомусь богом забутому пабі. Сьогодні була п’ятниця, і відповідно кожен куточок будь-якого закладу у нашому місті був  вщент забитий. У приміщенні як завжди лунав сміх, від самокруток здіймався дим до самої стелі. Він залишав по собі жахливий сморід на волоссі та одязі.

Біля стіни стояв малесенький дерев'яний столик, як раз розрахований на двох осіб. На ньому знаходилась лампа, яка освітлювала лише шматочок зелених шпалер. Створювався своєрідний затишок, якій спонукав на обговорення всіляких важливих дрібниці.

Ми довго шукали незрозумілі теми, намагаючись підбирати потрібні слова, щоб не здаватися дурними і нещирими, пили багато дорогого алкоголю, та найважливішим було те, що ми спілкувались не поринаючи у світи віртуальної реальності. Телефони лежали на краєчку біля лампи, і кожного разу, як хтось засвічував екран свого пристрою, він почувався дуже незручно і поспішно вибачався. 
На мить у голові моїй промайнула думка, що наше затишне вечірнє пиво перетворилося на справжнє побачення. Люди поряд метушаться, не здогадуючись про наші думки і бажання, ламана англійська наповнює приміщення і доповнює загальний шум разом із незрозумілими і надто швидкими мелодіями. За алкоголь чомусь платити мені не дозволяли і щосекунди дарували сором’язливі погляди із абсолютно зрозумілою посмішкою.

Келих напою за іншим змусили нас бути більш відвертими та не стримувати себе. І якось під час суперечки мої холодні пальці, що стирчали із рукава теплого светра, опинилась прямісінько на його величезній руці, яка без сумнівів пахла тютюном, через нову люльку. На диво в його очах я не побачила жодного сумніву, жодної ознаки страху чи непорозуміння. Він лише поклав свою долоню поверх моєї руки і сказав:

-   Маленька, нам треба йти, вже друга година ночі. В готелі на нас чекають.  

Ми  повільно підвелися із місць та не зовсім поспішним кроком вирушили у напрямку наших тимчасових апартаментів. Я йшла попереду, сміялась з його дотепних і влучних жартів, сварилась через недоречні коментарів стосовно його талантів і просто була собою, наскільки мені це вдавалось. Давно я не могла дозволити собі такої дитячості у поведінці. Завжди хтось вимагав від мене серйозності і виваженості. Ти не міг дзвінко розсміялися, розглядати дрібнички, що були заховані за задньою панелькою телефону, але зараз я просто розважалась і отримувала величезне задоволення від того, що за мною слідкують і не дадуть вчинити ніяких дурниць. Мені не треба вдавати ту людину, якою я бути ніколи не хотіла. У мить коротенької зупинки для розпалення цигарки, він глянув на мене та тихенько засміявся. Я у свою чергу намастила губи новою безбарвною помадою і розглядала ліхтарі, що стояли десь на іншому боці вулиці. Чому він сміється? 

-   А бувало у тебе таке, що ти боялась наслідків своїх вчинків? – і у цю мить, я зрозуміла, що саме він мав на увазі під тими «вчинками».

-   Звичайно бувало, і я дуже шкодую, що цей страх ставав для мене перепоною у деяких речах.

-   Ти говориш про ТОГО хлопця? – він зробився більш серйозним і зазирнув десь глибоко у мої очі.

-   Так, саме про нього. Але знаєш, такої помилки я більше не вчиню. Якщо ти хочеш щось робити – не думай. Можливо, це найкращий вибір у твоєму житті. І потім цей момент стане для тебе найяскравішим і найприємнішим, - ми майже дійшли до готелю, і він знову закурив, спершись на стіну біля дверей. Поряд не було майже жодного ліхтаря, тому ми мовчки розглядали вогні вечірнього міста.

-   Знаєш, а дай мені. Я також хочу!

-    Тобі не можна! Мене за це насварять! – серйозно вимовив він і заховав пачку «LD» собі у кишеню.

-   Я ж була гарною дівчинкою! – мені довелося награно надути губи, схрестити руки у себе на грудях і зсунути брови. Видовище було, мабуть, потішне.  

-   Добре, я дам тобі цю кляту цигарку, але за однієї умови, - він вказав пальцем собі на щоку і задоволено посміхнувся. Я підійшла ближче до цього величезного юнака, трішки піднялась навшпиньки і поцілувала його у неголену щоку.

-   А тепер? – запитала я із невинним виглядом.

-   Ні, давай ще, - він  розвернув обличчя іншою стороною, але за секунду до події, яка змінила всій наші стосунки, я запитала вдруге:

-   А тепер? – і мої невпевнені губи торкнулися його губ. На секунду я зовсім не змогла зрозуміти, що відбулося у наших головах, але мене притиснули до вікна та хижо почали вивчати кожен куточок мого рота. За мить я відчула, як у моїй голові запаморочилося від подібного напору, і  ледь помітним рухом руки  я зупинила його.

-   Навіщо ти це зробила? – намагаючись віддихатися про шепотів він, впираючись у мою голову чолом. Я облизала губи, та торкалась пальцями його довжелезної бороди, - ти ж розумієш, що завтра нам буде дуже ніяково. Ми п’яні і на емоціях. Я не хочу, щоб це виглядало, ніби я тебе використав, - він торкнувся мого обличчя тильною стороною долоні, прибрав прядку волосся, та  зазирнув глибоко в очі. Такого давно не насмілювався робити ніхто. Але стільки ніжності у дотиках я не відчувала у своєму житті ніколи. Насправді, це було дивно, як людина таких громіздких розмірів, яка щойно була готова спалити мене своєю пристрастю, змогла перемкнутися на такий лагідний тон у розмові і такі делікатні, обережні рухи?

-   Вибач, - я опустила очі. Він насправді мене засоромив, - повір, хоч нам і буде ніяково, але я не шкодуватиму, що втратила свою можливість. Вибач, краще, йдемо у середину. Так буде простіше, - я майже була готова вирватися з полону його сильних рук, але він наблизився до мого вуха і тихенько прошепотів:

-   Дякую, що ти це зробила. Я не міг наважитися. Ти така грана, - він обережно торкнувся губами моєї скроні, -  Ніколи не вибачайся через це, чуєш мене, я тобі забороняю,- у відповідь я встигла лише посміхнутися, бо у наступну секунду неймовірне полум’я знову охопило мене із ніг до голови, - Ти перша дівчина, на якій так багато одягу. Аж не звично. Але можеш пишатися, мені це жахливо це подобається.

Минуло, мабуть, декілька годин від того моменту, як розпочалося надзвичайно приємне божевілля, але вертатися у кімнати було просто необхідно.