Мій внутрішній кіт

Тихі хвилюючі гудки кожної миті розривають моє серце. Відстань у сотні кілометрів не дозволяє нам бути поряд. Ще трішки і виникне прірва нескінченної розмови двох людей, які не розуміють, що з ними відбувається. Нас зможуть зупинити лише обмеження батареї та мобільних операторів.
У кімнаті порожньо і темно, так, щоб ніхто не зміг побачити нашої захопленості.  Ще декілька секунд і у вухах буде твій солодкуватий голос, сповнений впевненості і ніжності. Ти казав, що ніколи не вмів спілкуватися із дівчатами, я ніколи тобі не вірила. Це була найпрекрасніша ілюзія у житті. Але відчувати на дотик завжди хотілося.  Найбільша мрія - це опинитися у ліжку поряд і зробити ЦЕ... поцілувати тебе у шию і залишити там свій ніс, вдихаючі приємний аромат твого тіла. Тільки так ми могли бути разом. Тільки ці нічні розмови дозволяли мені бути собою.
Я любила слухати. Ти був розумніший у сотні разів, але не вихвалявся своїми знаннями. Ти вчив мене, захоплював і зацікавлював так, як не міг ніхто інший. Місток крізь цілу країну, втеча із реальностей. А мені лише б раз доторкнутись до твого волосся, лише б раз відчути гарячий подих біля вуха...

-… і знову ти замислився. Дідько, що ж у тебе там в голові?
- Ну,  багато всього цікавого.
- як ж я хочу залізти тобі у голову і дізнатися, що там. Ти б мене пустив усередину?
- Ні, не пустив би.
- А чому ж?
-  тому що там на тебе чекають небезпеки. Ось, наприклад, величезні павуки із райдужними лапами. Або немовлята, що котяться, як шари для боулунга і зносять кеглі-хмарочоси... і далі у тому ж дусі... ти можеш постраждати, а мені б цього не хотілось...
- і тільки через це?!
- добре, ще там атомні війни, землетруси...
- взагалі не розумію, чому ти боїшся.
- а я не думав, що ти виявишся такою наполегливою.
- авжеж, розмріявся.
- слухай, а щодо тебе. Ти би мене собі у голову пустила?
- Ні.
- Ну ось, тоді які можуть бути питання?
- Ніяких... - ти зробив невелику паузу, добре подумав і відповів:
- якщо чесно, там не тільки катаклізми і павуки. Якби ти все ж таки потрапила у мої думки, то дуже б здивувалась, коли побачила б себе саму. Ти постійно там знаходишся! Але іноді мені вдається тебе звідтам забрати, коли  я читаю .... та це виходить дуже рідко...

Під хмарами, під літаками

Я лежу на додатковому поверсі у будинку з одним вікном у даху. Через нього чудово проглядаються пухкі білосніжні хмари і блакитне небо із легким відтінком сірого. Температура сягає, можливо, сорока градусів. Тяжко дихати. Ця спека будь-кого зведе із розуму, якщо не вміти з нею боротися. Я не вмію і заплющую засліплені промінцями сонця очі…

…під спиною тверде покриття високо поверхового будинку. Ми лежимо поряд  і говоримо про щось зовсім невідповідне моменту (тому що мовчанка скрасила би цю мить найкраще):

-          У мене було лише три дівчини, уявляєш? – говорить він мені і дістає із пачки «Лакі Страйку»  першу цигарку, - Всі вони були дурепами. Взагалі не розумію, навіщо потрібні стосунки? Людина прекрасно може впоратися зі всіма труднощами сама. Як я тепер. Я – самодостатній і самотній, - білий дим від цигарок повільно виходить із його вуст та змішується із повітрям. Вітер уносить цю шкідливу суміш далеко вгору разом із автомобільними вихлопами і запахом каналізації.

-          Припини, - кажу я прикриваючи очі рукою, - всім потрібна друга половинка.  І не бреши, що тобі зовсім не самотньо вечорами?

-          Звичайно, що самотньо! Але, хто на такого,  як я зверне увагу? – він повільно провів рукою по мокрому від спеки волоссю, після чого дістав наступну цигарку і вмастився на мій живіт.  Ми замовчали.

Поряд не нікого. Тільки цигарки, машини десь на тлі виїзду з міста, і…

… я чую звуки літака, що здіймається десь всередині змішаної блакиті. Свист його міцних залізних крил, ідеально змодельованого корпусу і посопування досвідченого пілота. Машина все зробить сама, головне оминати зони турбулентності. Але життя було б занадто просте…

… зовнішня частина салону сріблом виблискує на сонці, тепло якого відчайдушно перехоплює різкий холоднуватий вітер. Турбіни шумлять. Він надто низько, майже над землею. Майже у декількох метрах від нашого закинутого будинку. Здається, варто лише простягнути руку і сотні життів будуть залежати лише від тебе.

-          Я вчора із хлопцями грав у досить непристойну гру. Вони фотографували мене, коли мені випадали збочені завдання. Ці світлини у їх особистому архіві, - нова цигарка знову опинилась у його роті.

-          Я бачила ті фотографії. Ти там занадто гарячий навіть для мене!

-          Придурки, вони ж обіцяли! Але байдуже. До речі, потім мене змусили написати у себе на животі «Хочу тебе», - він порився у моїй сумці, ледве знайшов там фіолетову ручку і задрав мою футболку.  На шкірі я відчула холодне, але впевнене поколювання стрижня, - тепер я тебе заклеймив…

… знову я чую рев моторів. У вікні  військові гвинтокрили летять на Схід.