Carpe diem. Memento mori

Сьогодні ми відгуляли черговий день народження нашого спільного друга. Багато знайомих і просто якихось людей, чиї імена ніколи не стануть для мене важливими. За вікном холодна осіння ніч, із присмаком ранку. Зовсім скоро похмуре і синє небо стане сірими, із фіолетовими відтінками і птахами, які заблукали у пошуках тепла.  Вони сповнені такого безмежного болю, як і твоє серце, що ось-ось зупиниться від схвильованості. Він поряд. А ви знали, що чим ближче залишається часу до зими, тим вище підіймаються хмари?  Вони намагаються досягти до самого сонця, залишаючи звичайних людей мерзнути через власні проблеми, сумніви та амбіції.   

У кімнаті пахне алкоголем і пізно зготованою їжею, а ти лежиш в обіймах чоловіка, з яким  ніколи не зможеш бути разом. Ні, зовсім не через різні погляди на життя, не  через абсолютно протилежні смаки у музиці, не через відверто контрастну поведінку.
Зовсім не важливо, що ти любиш багато говорити, сміятися, привертати чиюсь увагу і видаватися дурною. Він ж, навпаки, більше поважає особистий простір,  спокій у всіх своїх проявах і тишу. Він зовсім не бажає спілкуватися і людьми на теми,  які його хвилюють насправді, лише обговорює з ними вічні і поверхневі проблеми, загальні; пише багато пісень, щоб хоч якось не розірватися від палітри усіх внутрішніх переживань. Він впевнено розстрілює тебе словами, від яких по шкірі йдуть мурахи. Але не у цьому проблема неможливості ваших стосунків.  

Хоча, головне, що зараз ти усвідомлюєш важливість цих декількох секунд/хвилин/годин,  які ніколи більше не повторяться і не знайдуть відгуку десь у безмежності спогадів. Ти повільно підтягуєш його футболку, що опинилась на тобі, донизу і простягаєш невпевнені пальці до його руки. Він заслуговує кращого і точно знайде це «краще».

У голові тисячі діалогів, які можна розпочати зовсім легко, але щось тобі все ж таки заважає, і ти не хочеш зв’язувати себе із цією особою подібними розмовами. Занадто вона неоднозначна і не до кінця відверта. Трішки брехлива,  самовпевнена,  байдужа до тебе, але в той самий час закохана, якщо хоча б частково їй вірити. А ти ніяк не можеш собі дозволити цього. Особливо, коли розмови стосуються почуттів. Тут головне вчинки.

Ти надто застряг у цьому бермудському трикутнику відповідей так/ні/я не знаю…  

Чи спить він?

Але у відповідь твою руку несамовито сильно стискають, так ніби ніколи у житті більше не зможуть так нагло і  без сумнівів її потримати. Всі прекрасно розуміють неминучість незручності зранку і жартівливих, але гострих, коментарів із боку друзів, та зараз це не так важливо.  До твоєї спини лагідно притискаються і носом поринають у волосся, запах якого схожий на суміш дорогих парфумів, якогось шампуню, тютюну і відголосків останньої  ночі, що ви провели на вулиці.  

Ще трішки і  галас знову заповнить цей простір, а поки є момент, не варто його втрачати. Бо більше ніж він, ви не отримаєте ніколи