Під хмарами, під літаками

Я лежу на додатковому поверсі у будинку з одним вікном у даху. Через нього чудово проглядаються пухкі білосніжні хмари і блакитне небо із легким відтінком сірого. Температура сягає, можливо, сорока градусів. Тяжко дихати. Ця спека будь-кого зведе із розуму, якщо не вміти з нею боротися. Я не вмію і заплющую засліплені промінцями сонця очі…

…під спиною тверде покриття високо поверхового будинку. Ми лежимо поряд  і говоримо про щось зовсім невідповідне моменту (тому що мовчанка скрасила би цю мить найкраще):

-          У мене було лише три дівчини, уявляєш? – говорить він мені і дістає із пачки «Лакі Страйку»  першу цигарку, - Всі вони були дурепами. Взагалі не розумію, навіщо потрібні стосунки? Людина прекрасно може впоратися зі всіма труднощами сама. Як я тепер. Я – самодостатній і самотній, - білий дим від цигарок повільно виходить із його вуст та змішується із повітрям. Вітер уносить цю шкідливу суміш далеко вгору разом із автомобільними вихлопами і запахом каналізації.

-          Припини, - кажу я прикриваючи очі рукою, - всім потрібна друга половинка.  І не бреши, що тобі зовсім не самотньо вечорами?

-          Звичайно, що самотньо! Але, хто на такого,  як я зверне увагу? – він повільно провів рукою по мокрому від спеки волоссю, після чого дістав наступну цигарку і вмастився на мій живіт.  Ми замовчали.

Поряд не нікого. Тільки цигарки, машини десь на тлі виїзду з міста, і…

… я чую звуки літака, що здіймається десь всередині змішаної блакиті. Свист його міцних залізних крил, ідеально змодельованого корпусу і посопування досвідченого пілота. Машина все зробить сама, головне оминати зони турбулентності. Але життя було б занадто просте…

… зовнішня частина салону сріблом виблискує на сонці, тепло якого відчайдушно перехоплює різкий холоднуватий вітер. Турбіни шумлять. Він надто низько, майже над землею. Майже у декількох метрах від нашого закинутого будинку. Здається, варто лише простягнути руку і сотні життів будуть залежати лише від тебе.

-          Я вчора із хлопцями грав у досить непристойну гру. Вони фотографували мене, коли мені випадали збочені завдання. Ці світлини у їх особистому архіві, - нова цигарка знову опинилась у його роті.

-          Я бачила ті фотографії. Ти там занадто гарячий навіть для мене!

-          Придурки, вони ж обіцяли! Але байдуже. До речі, потім мене змусили написати у себе на животі «Хочу тебе», - він порився у моїй сумці, ледве знайшов там фіолетову ручку і задрав мою футболку.  На шкірі я відчула холодне, але впевнене поколювання стрижня, - тепер я тебе заклеймив…

… знову я чую рев моторів. У вікні  військові гвинтокрили летять на Схід.