Тікати

Як завше, нагадую, що збіги з реальними ситуаціями - це абсолютна випадковість і хвора уява автора

Воно заворожує, затягує і змушує цілком поринути усередину абсолютного спокою, сповненого таємничістю і звабливістю. Ти любиш легенди, які пов’язані із лісами, історії про мавок, стародавніх духів природи, і підсвідомо бажаєш опинитися серед тих казок і героїв, про яких читав ще у школі.  Зимові гірські хребти…  Затамуй подих, відчуй поколювання у грудях і на кінчиках пальців, таке, ніби тебе тримає якийсь дух Зими. Він просто повинен бути статним, кремезним чоловіком, який закутаний у хутро ведмедя чи вовка, з глибокими блакитними очима, від яких би застигала кров. І нічого хорошого би його поява не віщувала.

 Запорошені пухкеньким снігом гори готові заковтнути тебе.  Дерева простягають своє довжелезне, тяжке гілля до твого горла  і хочуть, щоб ти назавжди залишився із ними. Бігти нема куди. Мережі нема. Ніхто тебе не врятує.  Та як би дивно це не видавалося, саме це зараз і потрібно. Цей спокій, який дарують неосяжні гори, ніхто не зможе запропонувати.

 Ти сидиш на лавочці біля дерев’яного будинку, від якого пахне дровами і типовими солодощами. Він прикрашений ялинками і гілками, які залишилися ще з літа. Цього непотреба ну зовсім багато, але зараз такий собі максималізм виглядає доречними.

Головне зараз це те, які думки виникають у тебе в голові. Ти здіймаєш втомлені очі догори і бачиш самотнього сокола, який шукає чергову жертву. І на секунду тобі неймовірно хочеться опинитися у кігтях цього хижого птаха, адже фізичний біль набагато легше перетерпіти. Це своєрідна насмішка. Знущання над тілом, завжди було таким собі викликом. Тобі завжди треба було тікати від себе, вгамовувати почуття всіма можливими засобами. Адже завжди вони такі невчасне, такі недоречні й безглузді. Як тяжко іноді зізнаватися у тому,  що ти серйозно застряг у чомусь  і не маєш сили з цим покінчити. Ти і не хочеш цього робити. Просто чекаєш кроку назустріч, як завжди, але, це ні до чого не приведе, його не буде.  

А ось природа не може розчаровувати. Вона така, яка є. Без брехні, ти наперед  знаєш, що мешканці лісів небезпечні.  Та що вже казати про пастки отруйних або аварійних рослин?  Але ти готовий принаймні до чогось і знаєш чого очікувати. А люди люблять брехати і використовувати.  Потрібно глибоко вдихнути і забути про все, набратися сміливості, рухатися далі, відмовляючись від своїх бажань. Хоча ти готовий ризикнути всім, щоби вони перетворилися навіть на крихку реальність. Але ти нічого не робитимеш,  бо бажання вбивають віру у людей.

Тільки гори, тільки тварини всередині кожного місяця, тільки стрімка втеча.