Без тебе

У ці три дні на фестивальному майданчику були тисячі людей. Вони насолоджувалися останнім місяцям згаяного намарно літа, голосно підспівували відомим гуртам, стрибали, не шкодуючи ніг. Чисельні українці у той момент здавалися одним організмом: усі без перешкод знайомилися, обіймалися, пили чай і міцні алкогольні напої біля вогнищ, грали на гітарах і намагалися не змерзнути у наметах.

Ми стояли у світлі софітів, які кидали свої промені на море задоволеної публіки. Закохані, щасливі і втомлені, після насиченого на емоції дня. Я ревнувала, злилася, намагалася не перетинатися з ним протягом цілого дня. Мене нервувало його ставлення до вживання алкогольних напоїв, поведінка у дівочій компанії та нічні бажання. Але що могла сказати? Мені не хотілось видаватися дурною і типовою подругою, яка необґрунтовано кидає в обличчя звинувачення. Ми відстрибали три гурти і готові були до наступного, лише хотілось відпочити кілька хвилин на землі.  Замотані у теплі речі і руки один одного, хлопці розкурювали останні цигарки, а ми пили смачне сливове вино, сидячи на підстилках, які вкривали холодну стоптану траву.

На сцену вийшов О.Torvald і розпочався новий раунд боротьби із гравітацією. Ми нарешті зібралися всією компанією і відірвалися по максимуму. Та раптом, з моніторів ми почули звуки акустичної гітари і такої знайомої пісні.

Він підійшов із заду та міцно обійняв мене за талію, стиснувши мій величезний светр.  Це були чотири хвилини найпрекраснішого у світі мовчання під повільний і такий дивний текст:

«Відпусти. Я для тебе. Так треба.

Далі йти. Вже без тебе. Без тебе…»

У той момент я думала собі, наскільки  закохана у людину, що  тримає мене у своїх руках. Мої ревнощі у ті три дні видавались настільки безглуздими і необґрунтованими, що ставало просто смішно. Наскільки багато я готова  була стерпіти та пробачити тільки заради того, щоб бути разом із цим хлопцем і продовжувати наше щастя. Це перша людина, яка мене покохала і готова була пройти крізь усі випробування. Часом надто емоційна, ревнива, егоїстична…  Але раптово,  під кінець пісні, у голову мою прийшла наступна думка: «Рано чи пізно наші стосунки закінчаться. І комусь потрібно буде відпустити іншого…»

Та й це було всього лише нагадування про питання, яке я ставила собі кожного разу перед початком будь-яких взаємин: «А що буде, коли ми розійдемося?» Зауважте, не «якщо» і не «у разі», а «коли». Прощання і розрив для мене завжди очікуваний фінал. Я не вірю ані у кохання, ані у щирість якихось почуттів, а тим більше слів.  Хоча тоді, мабуть, мені було боляче за свої думки. І саме після того фестивалю я почала сумніватися у своїй щирості.