...як би ти не намагався зосередитися на дорозі чи потріскуванні спиць у колесах, величезні вікна завжди розкидають свої капкани. Там справжній затишок, заманливі блакитні екрани, багато-багато настільних ламп і щасливі родини. Їм байдуже, що хтось хвилин п’ять відверто витріщається на них по той бік шкла. Яскраві гірлянди навпаки заохочують до спостережень. Хоч на вулицях немає жодної живої душі і дихають тільки світлофори, ти не один. Здається, наче потрапив до цирку, де квартири голландців – це арена. Для тебе це дико і неприйнятно, бо не у наших традиціях ділити з кимось свій побут, мрії або коханців. Несподівано на думку спадає, що вистава це лише для тебе. Ці люди так живуть стільки, скільки себе пам’ятають. Для них це нормально. Їм не доводиться вдень одягати маски привітності, а ввечері залишати їх на вішаку біля дверей. Вони все бачать, вони – великі брати один одного. Похмурими вечорами всі вдома, і тільки твій велосипед час від часу порушує священну тишу міста. Ніч зраджує дзвіночок на кермі, який торохкотить кожного разу, як ти наїжджаєш на яму.
Змиритися з тим, що гуртожиток знаходиться далеко від університету, допомагає лише величезне озеро поряд. Воно вдвічі більше за центр міста, а щоб об’їхати його потрібно цілих дві години. Поклавши у наплічник термос з чаєм зі свіжої м’яти, їдеш на дитячий майданчик на пляжі. Шлях твій проходить повз канали з будинками-човнами і набережну. Біля них акуратні газони з тюльпанами, умовні паркани і поштові скриньки. На палубах за столиками сидять подружні пари пенсіонерів за вечерею. Дехто з них посміхається і слухає старий джаз, а ти їдеш далі з думкою: «Та як ж вони тут живуть?! Де в них каналізація?!»
Майданчик – справжнє архітектурне диво, де зайняти себе зможе навіть дорослий. Просто лізеш на павутиння на швидкість, лягаєш у шкіряну комірку, яка знаходиться метри зо два над землею, і впиваєшся зорями.
… інша твоя дорога веде попри містечко з трейлерами. Виглядають вони дешево, здається, що збудовані з пластику, але вікна прекрашені мереживом. З воріт поселення повільною ходою виступає великий собака, він без жодного зацікавлення дивиться у твій бік, позіхає і йде собі далі. За кілька метрів спереду три ліхтарі та велосипедна доріжка. Справа – огидного зеленого кольору канал, зліва – стадіон середньої школи. Кожного вечора там тренується команда з соккеру. Хлопці голосно кричать, перекидаються незрозумілими словами і м’ячем. До стежки навіть іноді доходить різкий запах поту, а ти їдеш далі, до головних магістралей… … серед однакових будинків у центрі можна загубитися. І знову дратує цей клятий дзвіночок. Знаєте, а тут на перших поверхах вікна всі закриті. Тим не менш, у квартирі на стелі висять чотири величезних прапори. Задивившись, випадково заїжджаєш на місцеву вулицю червоних ліхтарів, яка знаходиться поряд з 100-им у списку найкращим університетом Європи. Де ж ваші «скрєпи», люди?! Спочатку ти не відразу розумієш, куди потрапив. Наполовину оголені жінки втомлено дивляться з вітрин, вони сьогодні чиєїсь м’ясо. Не сидіти їм на палубі, не пити вина. Хтось з них говорить по телефону, можу посперечатися, що з мамою або хлопцем. До однієї з дівчат підходить темношкірий чоловік, вони разом зникають за шторами. Поверхом вище вечеряє молода родина з маленькою донечкою. Головне – рівновага. Недалеко у кофішопах повно людей, незалежно від того чи сьогодні 4.20, чи ні. Мокро…
… парк заводить тебе у район, де мешкають вегани-волонтери. Двічі на тиждень у своїх теплицях вони готують безкоштовну їжу. Всі продукти більше не придатні для продажу у супермаркетах,їх термін споживання закінчився. Але кого це тут хвилює, ми за природу боремося! Набий наплічник овочами і соусами досхочу і їдь своєю дорогою!За кілометр від харчового раю зовсім інший світ. Спершу питаєш себе: «Я у Америці чи як?» На широких ;вулицях розкинулись одноповерхові котеджі. Пересуваєшся квадратами, але враження ніби ти застряг у районі бабака… подібно до своїх думок.
… інша твоя дорога веде попри містечко з трейлерами. Виглядають вони дешево, здається, що збудовані з пластику, але вікна прекрашені мереживом. З воріт поселення повільною ходою виступає великий собака, він без жодного зацікавлення дивиться у твій бік, позіхає і йде собі далі. За кілька метрів спереду три ліхтарі та велосипедна доріжка. Справа – огидного зеленого кольору канал, зліва – стадіон середньої школи. Кожного вечора там тренується команда з соккеру. Хлопці голосно кричать, перекидаються незрозумілими словами і м’ячем. До стежки навіть іноді доходить різкий запах поту, а ти їдеш далі, до головних магістралей… … серед однакових будинків у центрі можна загубитися. І знову дратує цей клятий дзвіночок. Знаєте, а тут на перших поверхах вікна всі закриті. Тим не менш, у квартирі на стелі висять чотири величезних прапори. Задивившись, випадково заїжджаєш на місцеву вулицю червоних ліхтарів, яка знаходиться поряд з 100-им у списку найкращим університетом Європи. Де ж ваші «скрєпи», люди?! Спочатку ти не відразу розумієш, куди потрапив. Наполовину оголені жінки втомлено дивляться з вітрин, вони сьогодні чиєїсь м’ясо. Не сидіти їм на палубі, не пити вина. Хтось з них говорить по телефону, можу посперечатися, що з мамою або хлопцем. До однієї з дівчат підходить темношкірий чоловік, вони разом зникають за шторами. Поверхом вище вечеряє молода родина з маленькою донечкою. Головне – рівновага. Недалеко у кофішопах повно людей, незалежно від того чи сьогодні 4.20, чи ні. Мокро…
… парк заводить тебе у район, де мешкають вегани-волонтери. Двічі на тиждень у своїх теплицях вони готують безкоштовну їжу. Всі продукти більше не придатні для продажу у супермаркетах,їх термін споживання закінчився. Але кого це тут хвилює, ми за природу боремося! Набий наплічник овочами і соусами досхочу і їдь своєю дорогою!За кілометр від харчового раю зовсім інший світ. Спершу питаєш себе: «Я у Америці чи як?» На широких ;вулицях розкинулись одноповерхові котеджі. Пересуваєшся квадратами, але враження ніби ти застряг у районі бабака… подібно до своїх думок.
Комментариев нет:
Отправить комментарий