Триптих. Частина друга або Історія про свічки

Blow out all the candles, blow out all the candles
"You're too old to be so shy", he says to me so I stay the night 

(c) Daughter 

Ми мовчки сиділи один навпроти одного і  сором’язливо мовчали. Чесно, я не знала, як поводитися у подібних ситуаціях. Ніколи до цього моменту, хлопець не запрошував мене на вечерю, яку б сам зготував. Ви просто не можете уявити, наскільки некомфортно я себе почувала.

Ми їли якесь гарно просмажене м'ясо із пахучими приправами, пили вірменське вино і намагалися знайти тему для розмови. Мені тяжко було у ті дні говорити до людей. Я абсолютно не могла найти щось спільне з іншими, тому доводилося відповідати дуже сухо і стримано. Це було таке собі мордування, яке невідомо коли повинно було закінчитися. І поки мій чоловік, на той вечір, намагався жартувати  і завоювати мою прихильність, я розглядала білосніжну маленьку кухоньку. Там було все, за чим я так сумувала.

-          Дозволиш мені якось щось приготувати? – раптом запитала я.

-          Звичайно. Скажу більше, ти можеш приходити сюди тоді, коли тобі заманеться, - він мило посміхнувся і піднявся з крісла, - хочу тобі дещо показати, ти не проти?

-          Звичайно, що ні. Тільки пообіцяй, що я не постраждаю! – суворо попередила я.

-           Не переживай! – ми увійшли у величезну кімнату. Розмірами своїми вона мене насправді вразила. Там стояли не менш вражаючі ліжка. Ми всілися на одне із них. Я відчула як повільно провалююсь у пухкий матрац, але це мені насправді подобалось. Посеред кімнати стояло незрозуміле обладнання. Якісь пульти із різнокольоровими кнопками, виходами для звуку, педалі і багато чого іншого.

-          Що це?

-          Те, що я хотів тобі показати!Один із моїх сусідів займається музикою. І це обладнання для його гітари. І поки його тут немає, я можу познущатися над твоїм слухом, - хлопець впевнено взяв у руки інструмент і заспівав кілька рядків ламаним і жахливим голосом. Не пам’ятаю вже, про що була та пісня, але у цьому невмілому виконанні було щось дуже миле. Воно просто не могло залишити мене байдужою. Як би жахливо воно не звучало, проте було дуже приємно.  Та, на жаль, я не довго змогла терпіти подібне знущання над світовим хітом, - Я співаю жахливо?

-          І граєш також, - вирвалось гостре зауваження, - Але, знаєш,  можу показати тобі свої здібності. Я сумніваюсь, що зроблю це краще за тебе, та хто знає…

Насправді, мене очікував маленький успіх, бо в той вечір я була у голосі. Тому вперше мені вдалося виконати пісню, за якою я неймовірно сумувала. Для мене вона завжди була особливою, та вдячно публіка із широко розплющеними очима дивилась на мене із захопленням.

-          От що ти зробила?

-          Я? Що? – моє підборіддя вперлось у гітару і я зніяковіло посміхнулась .

-          Зазвичай хлопці грають на інструментах і закохують у себе дівчат. Зараз все спрацювало абсолютно навпаки.

-          Припини, я знаю, що моє виконання цієї пісні не таке вже і хороше.

-          Добре, щоби завершити нашу суперечку, пропоную змінити локацію і подивитися фільм. Дозволю тобі обирати!

-          Неймовірно вдячна!

Ми перейшли у зовсім маленьку кімнатку із зеленими стінами. Озирнувшись по боках, я побачила багато книжок із всілякими айтішними назвами, російські розмовники і багато чого іншого, та світло надто швидко вимкнулось.

Нам вдалося витримати майже увесь фільм, але раптом він поклав свою подушку навпроти мого обличчя і зазирнув у мої очі. Я відразу ж відвела погляд.

-          Чому ти така гарна?

-          Це не до мене питання.

-          Добре, тоді, чому ти відводиш свої очі? – він спробував взяти мене за підборіддя, але не все видалось так просто.

-          Я не дивлюсь людям у вічі.

-          Ти ж знаєш, що так роблять тільки невпевнені у собі? А тобі потрібно рости і виправляти це, тому пропоную почати саме зараз.

-          Ні, дякую. Я не вважаю за потрібне дозволяти незнайомцям зазирати глибше, ніж дозволено. Взагалі-то нікому це не дозволено. Навіть найближчим друзям. Для мене це своєрідна хвороба, - я закрила очі руками та заусміхалась.

-          Тоді, якщо ти не дозволяєш подивитися в очі, можна я тебе поцілую?

-          Звичайно, що ні. Це заборонено законодавством.

-          Яким законодавством?

-           Моєї особистої країни!

-          Але зараз ти на моїй території, тому не верзи дурниць!  - і раптом я відчула дотик до своїх губ. Несподіваний і не такий вже приємний. Та у мить, мені подумалось: «А чому ні? Що мене зупиняє?»

І насправді, за декілька хвилин, під звуки улюбленого амбіанту, я була притиснута до матраца без будь-яких можливостей втекти. Ну чому це відбувається саме зі мною, чому я байдужа до хороших хлопців? Чому мене приваблюють лише ті, яким би лише погратися?

Та зараз я сама гралась.

-          Дивна музика, що це?

-          Подобається?

-          Та не дуже.  І взагалі, навіщо вона? – він доторкнувся своїм язиком до моєї шиї та запхав руку під кофту.

-          Не лізь до мене, будь ласка, я цього не хочу. Якщо ти повториш це, я піду. Думаю, тобі буде соромно виставляти дівчину о четвертій ранку.

-          Ти не підеш, - він стягнув із себе сорочку і продовжив свої спокусливі дії. На мить, я готова була піддатися на усі ці досить жалюгідні спроби, та внутрішній голос змусив мене піднятися з ліжка і спакувати сумку.

За кілька хвилин ми стояли на ганку і не знали, як би то попрощатися. Мені не хотілось ніяких від проваджень. Я чимшвидше бажала вставити навушники у вуха.

-          Залишайся, ти не можеш піти! – він босими ногами стояв на холодній плитці.

-          Можу і йду. Я попереджала. А за те, що ти не збираєшся у таку пізню годину довести мене до дому і наражаєш мене на небезпеку, знай, я тобі цього не забуду! Хоча, за вечерю дуже дякую. Побачимось! – і розвернувшись, я  ввімкнула плеєр. До того моменту у ОЕ не асоціювався у мене ні з чим. Це був звичайний  поп-гурт і цікавими текстами. Та на губах була посмішка, самовдоволена така, невже я це зробила?